Статті

Автономна система (AS) — група IP-мереж з узгодженою політикою зовнішньої маршрутизації. У глобальній мережі такі системи обмінюються маршрутами за допомогою BGP. Кожній AS призначають номер — ASN; це ідентифікатор маршрутизації, а не показник розміру чи якості провайдера.

Через WHOIS традиційно запитували реєстраційні відомості про домен або IP-ресурс. Для доменів загального призначення (.com, .org та інших gTLD) основним джерелом реєстраційних даних тепер слугує RDAP. У відповіді можуть бути вказані реєстратор, дати й статус домену. Особисті дані власника часто приховані.

Traceroute показує, через які мережеві вузли можуть проходити пакети до адресата і скільки часу займають відповіді на кожному кроці. Це діагностичний знімок маршруту, а не стала карта мережі.

RIPE NCC — регіональний інтернет-реєстр для Європи, Близького Сходу та частини Центральної Азії. Організація реєструє й розподіляє інтернет-ресурси у своєму регіоні, зокрема IP-адреси та номери автономних систем (ASN), а також підтримує публічну базу реєстраційних даних.

Ping перевіряє, чи відповідає вузол на мережеві проби, і вимірює час між надсиланням запиту та отриманням відповіді. Це зручний перший крок діагностики, але не повний тест швидкості Інтернету.

Nslookup — консольний інструмент для запитів до DNS. Він показує, які записи повертає певний DNS-сервер для домену або IP-адреси, і допомагає відокремити проблему DNS від проблеми сайту.

MAC-адреса — ідентифікатор мережевого інтерфейсу на канальному рівні. В Ethernet і Wi-Fi зазвичай використовують 48-бітну адресу, записану шістьма групами шістнадцяткових символів, наприклад 02:1A:2B:3C:4D:5E. Вона допомагає доставляти кадри в локальному сегменті, але не є інтернет-адресою пристрою.

IP (Internet Protocol) передає пакети даних між мережами за IP-адресами. Сьогодні в Інтернеті працюють дві версії протоколу: IPv4 із 32-бітними адресами та IPv6 зі 128-бітними. IP забезпечує адресацію і маршрутизацію, але сам по собі не гарантує доставлення кожного пакета, його порядок або захист вмісту.

IP-адреса — числовий ідентифікатор мережевого інтерфейсу в IP-мережі. Вона потрібна, щоб доставляти пакети одержувачеві; один комп’ютер може мати кілька адрес.

Firewall, або брандмауер, дозволяє чи блокує мережевий трафік за визначеними правилами. Він може працювати на комп’ютері, маршрутизаторі або на межі хмарної мережі.

Адреса електронної пошти вказує на поштову скриньку у форматі local-part@domain: частину ліворуч від @ визначає поштова служба, частина праворуч — це домен. Адреса не зобов’язана збігатися з іменем користувача чи назвою окремого сервера. Наявність домену та правильний формат ще не доводять, що скринька приймає листи.

DNS (Domain Name System) — розподілена система імен, яка допомагає застосункам знаходити мережеві ресурси. Наприклад, за назвою сайту можна отримати його IPv4- або IPv6-адресу. DNS також зберігає відомості про поштові сервери й інші записи; доменне ім’я не обов’язково вказує на один сервер.

DNS-записи зберігають відомості, потрібні для роботи домену: IP-адреси, поштові сервери, делегування та інші параметри. Кожен ресурсний запис має ім’я, тип, значення й час життя в кеші (TTL). Різні типи відповідають на різні запитання, тому одна назва домену може мати кілька записів.

PI-адреси (Provider Independent) — адресний простір, не прив’язаний до одного вищого інтернет-провайдера. Організація може зберегти його після зміни оператора зв’язку, якщо дотримується правил відповідного регіонального інтернет-реєстру. Самі PI-адреси не роблять мережу автоматично доступною: маршрути мають приймати й поширювати оператори.

Хостинг-провайдер надає обчислювальні ресурси та мережеве підключення для розміщення сайтів, застосунків або даних. Він може пропонувати спільний хостинг, віртуальні машини, виділені сервери й керовані платформи. Назва оператора IP-адреси не завжди збігається з компанією, якій власник сайту оплачує послугу.